Цілеспрямований шлях учасника визвольних змагань і солдата ставить Маріуша Заруського в один ряд з іншими провідниками польської незалежності. Людиною, яка прокладала йому цей шлях, був його одноліток Юзеф Пілсудський. Так само, як і прийдешній перший маршал Польщі, Заруський був представником покоління, яке народилося після легендарного повстання 1863 року і жило у тіні його легенди. Це змотивувало його вступити у 1912 році до Союзу Дійової Боротьби та воєнізованого «Стрільця». Цей вибір, у свою чергу, на роки зв’язав долі Заруського й Пілсудського.
На порозі Великої Війни, у час, коли боротьба за незалежність Польщі увійшла у вирішальну фазу, Заруський пройшов бойове хрещення у рядах Закопанської Стрілецької Роти, яка у серпні 1914 року разом з І Кадровою Ротою увійшла у Кельце. У 1915 році, вже як кавалерист 1-го Полку Уланів Польських Легіонів, він бився з росіянами на східному фронті. У 1917 році під час присягової кризи Заруський був інтернований у Перемиській фортеці. Звільнений у грудні того ж року, за наказом Пілсудського заснував Польську Військову Організацію на Підгаллі. У квітні 1919 року як командир 11-го Полку Уланів відродженого Війська Польського відбив Вільнюс з рук більшовиків. Увінчанням його військової служби стало призначення у 1923 році на посаду ад’ютанта президента Республіки Польща Станіслава Войцеховського, через рік підтверджене підвищенням до генеральського чину.
Безумовно, заслуги Заруського за часів боротьби за незалежність та кордони виявилися лише прелюдією до його досягнень на інших нивах – у Відродженій Польщі. Борець за незалежність зняв мундир, але й надалі служив Вітчизні – як невтомний громадський діяч, вихователь і друг молоді. Перелік справ, яким він присвятив себе у цивільному житті, вражає: мандрівник, фотохудожник, живописець, піонер лижного спорту високих досягнень, автор віршів і оповідань, публіцист. Але почесне місце серед його захоплень займають альпінізм і вітрильний спорт. Саме Татри й Балтика стали сенсом життя й громадської діяльності Маріуша Заруського.
